Аполлон
Аполлон — Первороджена формула опору Великому Ніщо: світло, порядок і Гармонія, доведені до такої повноти, що його ельфи могли наказувати світові — і до такої повноти, що ані їм, ані світові вже не залишалося місця для вибору.
Помилка досконалої Гармонії
У найдавнішій оповіді про створення Аполлон — перша свідомість, що піднялася з Великого Ніщо. Саме існування він сприймає як щось крихке й незаслужене — тимчасовий дар, який безодня може забрати будь-якої миті. Його відповідь — порядок. Світло, міра й Гармонія стають не моральними прикрасами, а технологіями виживання: якщо надати хаосу форму, можливо, буття стане важче стерти. Аполлон створює ельфів як слуг із власної Волі — істот без сумніву, чиє завдання будувати клітки для хаосу з річок, лісів, погоди, симетрії та пісні.
Ельфійський світ досягає успіху надто добре. Те, що пізні люди називають стихійними дивами, було звичайним обслуговуванням тотальної мережі: річки спрямовували до полів, ліси розширювали в укриття, вітри приносили врожай, поселення існували як вузли живої Гармонії, а не фортеці проти природи. Але Великий Цикл надає цьому успіху смертельної структури. Пам’ять ельфів тотальна, Функція задається світом, особиста Воля відсутня. Їхній Час розчиняється в природі, а не вирізає індивідуальну історію. Вони здатні керувати величезною силою, але не здатні внести справжнє відхилення, з якого в людини народжується Душа.
Тому космологія Ауреліона обертає досконалість Аполлона проти нього самого. Джерело говорить, що жива тканина світу зрештою відкидає абсолютний контроль: ельфійські мережі стають самодостатніми, природі більше не потрібні садівники, і Бунт Природи починає поглинати форми, які Гармонія довела до досконалості. Одні ельфи розчиняються в системах, якими керували; інші традиції поміщають частину народу в темряву. Аполлон зазнає поразки не тому, що порядок слабкий, а тому, що порядок без альтернативи стає іншим видом загрози — сталістю без становлення.
Пізня релігія зберігає Аполлона лише недосконало. Людський Тріумвірат перетворює його світло на Талміріеля, а давні первородні формули — на символи рангу й влади. Королева Фей претендує на іншу пам’ять про первісну Тріаду. Формальна онтологія йде далі й застерігає, що богів не можна уявляти людськими особистостями: це механіки буття, що діють через Пам’ять і Функцію поза смертним Циклом, а не носії людської Душі. Тому Аполлон водночас міфічний Первороджений і назва принципу, яким пізні епохи позначають бажання зробити реальність настільки досконалою, щоб у ній більше не могло статися нічого несподіваного.
