Божественні епохи
До людських календарів Ауреліон проходить крізь три міфічні стани: Гармонію Аполлона, Структуру Кібели та Розлом Діоніса, коли час стає особистим і виникає можливість вибору.
До того, як час почали рахувати
Сама назва «Божественні епохи» вже є поступкою людській мові. Джерело наполягає, що їх неможливо датувати, бо час іще не існував як послідовність особистих переживань. Правильніше розуміти їх як стани, в яких реальність була організована панівною формулою. Усередині них могли відбуватися події, але істоти цих станів не обов'язково відчували «до» і «після» так, як пізніші люди.
Стан Аполлона — Гармонія: закон, форма й ясність. Ельфи не використовують магію як техніку, бо самі збігаються з упорядкованим візерунком світу. Пам'ять глобальна, а не приватна; час розчинений у безперервності цілого; Воля майже не має сенсу, бо немає справжньої альтернативи вже заданій формі. Досягнення величезне — реальність стає достатньо цілісною, щоб опиратися Великому Ніщо, — але досконалість Гармонії настільки зменшує ентропію, що сама рівновага починає працювати проти неї.
Стан Кібели — Структура. Матерія, Функція й механізм затверджують світ. Гномське існування фіксує те, що ельфійський порядок утримував у живому резонансі. Їхні міста й тіла стають дедалі алгоритмічнішими; час — механічним. Структура досягає успіху в довговічності й зазнає поразки в житті. Це світ, здатний тривати, бо кожна частина знає своє призначення, і саме тому ризикує стати світом, де вже ніщо не може перетворитися на щось інше.
Діоніс змінює один параметр радикальніше за обидві попередні формули: час стає особистим. Він проходить крізь тіла й переживається зсередини. Виникає приватна Пам'ять; Функцію можна прийняти або відкинути; з'являється Воля, а Душа може постати як незворотний залишок здійсненого вибору. Саме цей Розлом робить можливим людське життя й неможливою стару Машину. Система, розрахована на статичну рівновагу, не вміє обчислювати світ, де істоти здатні обирати всупереч призначеній меті. Тому Божественні епохи закінчуються не тому, що один бог переміг іншого у звичайній війні, а тому, що під усією старою архітектурою змінилися умови існування.
