Дракони
Дракони були стійкими суперечностями у плоті: істотами, чиї Час, Пам’ять і Функція настільки повні, що поводяться як закон. Людської Душі вони не лишили, але їхні кістки досі зберігають давній Час достатньо сильно, щоб живити імперію.
Форма, що втрималася
Дракони Ауреліона належать радше космології, ніж зоології. Формальна таксономія рас називає їх мертвою расою й володареподібною лінією, народженою з первісної рівноваги. Їхні Тіло й Час були надзвичайно сильні; Пам’ять наближалася до сталості, а Функція — до закону. Але людської свободи в них не було. Дракон не обирав між можливими версіями себе. Він виконував власну природу з такою повнотою, що видима Воля була ближча до неминучості. Тому Кодекс відмовляє драконам у Душі в діонісійському сенсі: вони не здійснювали тієї помилки, з якої Душа здатна виникнути.
Пізні онтологічні нотатки пояснюють, чому ця досконалість мала значення. Дракон описується як стійка форма суперечності, що зв’язує закони буття з їхніми анти-аналогами без розпаду. Там, де людське тіло змінюється особистим Часом, дракон утримував несумісні сили в кристалічній рівновазі. Це робило драконів страшенно стійкими, але й несумісними зі світом після Діоніса. Особистий Час суб’єктивний, плинний і пов’язаний із вибором. Для дракона він — вібрація в ідеальному кристалі. Нова епоха не просто послаблює стару істоту: вона знищує умову, що робила дракона можливим. Тому дракони пішли, зруйнувалися або перейшли за межі звичайного буття.
Їхнє зникнення не стерло їх, бо драконяча Пам’ять лишилася в матерії. Кістки зберігають відбиток давнього Часу настільки сильно, що Династія Драконячої Кістки ставиться до них не як до реліквій, а як до робочих матриць. Із кістки роблять обладунки, оживляють конструкти, використовують її в оракулах і радяться з нею так, ніби вона досі пам’ятає закон, який рухав живою істотою. Тому східний ритуал не воскрешає мертву тварину буквально. Він втручається в Пам’ять і Функцію, перевіряючи, чи достатньо старої схеми лишилося в матерії, щоб світ поводився так, ніби дракон присутній.
Найнебезпечніший наслідок лежить у зв’язку драконів і Володарів. Ієрархія босів припускає, що драконячі яйця були інкубаторами рівноваги. Коли ельфійська Гармонія й гном’яча Структура надто сильно штовхали реальність до ідеальної стійкості, закон рівноваги відповідав через ці яйця. Замість стійкого дракона міг з’явитися Володар: не вид, а суперечність, яку не вдалося втримати. У цій моделі дракон тримає рану закритою; Володар — це рана, що відкрилася.
