Друїдизм
Друїдизм пам’ятає смерть як перетворення, ландшафт — як колективну Пам’ять, а магію — як археологію. Зниклі ордени, можливо, раніше за всіх зрозуміли наближення Золотої епохи — і пішли з Велміру в туман, який не може надійно знайти жодна хроніка.
Віра, що стала ландшафтом
Друїдизм старший за більшість збережених людських інституцій і розглядає природу не стільки як набір речей, скільки як цикл, здатний пам’ятати. Його доктрина каже: смерть не кінець, а перетворення на дерево; сонце й місяць позначають ритми, у яких існування змінює форму, а не зникає. Пізніше джерело підсумовує це як релігію, що зберігає колективну Пам’ять континенту. Політично така віра небезпечна будь-якій системі, якій потрібно замінити минуле чистішою офіційною версією.
Перша людська епоха надає друїдам ще дивнішої ролі. Вони були археологами Старого Світу. Вони не стверджували, що винайшли магію з нічого: видобували ельфійську Гармонію, гном’ячу Структуру й силу драконів, а потім пропускали ці давні енергії через нову людську здатність вільної Волі. Ранній друїдизм стояв на шарнірі між мертвими космологіями й людською магією. Гай був не лише храмом: він міг бути дослідницькою ділянкою, архівом, інструментом і живим свідком правил, що існували до того, як людську історію почали рахувати.
Потім друїди зникли. Одне джерело каже, що вони першими зрозуміли: людство обере золото, — і пішли «в туман», буквально або символічно. Пізній історичний звід обережніший: друїди раптово залишили Велмір, їхні гаї стали руїнами-оракулами з відлунням голосів, а причина Виходу залишилася невідомою. Кодекс зберігає обидва шари. Попередження про золото може бути істинним, пізнім тлумаченням або сенсом, приписаним зникненню, первісне пояснення якого було втрачено.
Залишилася віра, витіснена в ліси, але не застаріла. Давня Хаща, землі звіролюдів і зруйновані гаї зберігають уявлення, що сама природа здатна нести Пам’ять довше за двори й архіви. Друїдична магія найсильніша там, де живий біом бере участь у роботі, але релігія ширша за школу: це етика безперервності, перетворення й слухання. Джерело прямо допускає повернення друїдизму як противаги культу Феї, бо його авторитет походить із прямого контакту з тканиною природи, а не із золота, театру чи Вузла. Тому зникнення жрецтва може бути не кінцем, а найдруїдичнішим учинком: інституція йде, щоб ландшафт продовжив говорити.
