IV Ера: Білі Королі
Білі Королі відповідають Золотому Порядку, розглядаючи магію як зараження. Їхнє Біле Полум'я здатне придушувати те, що попередні епохи прославляли, — але магія вже настільки глибоко вплетена в реальність, що очищення починає нагадувати ще один спосіб заморозити людський вибір.
Лікування, яке заморожує
Четверта Ера — реакція. Золотий Порядок зробив магію надто звичайною, надто економічною й надто невіддільною від повсякденності, тому Білі Королі пропонують доктрину стерилізації. Біле Полум'я поводиться не як звичайний вогонь. У найсильнішому тлумаченні воно знищує магічні зв'язки, придушує ритуали й прибирає саму можливість продовження ефекту. Інквізиція виростає з тієї самої практичної проблеми: світ тонких плетінь, успадкованих викривлень і нестабільних особистостей небезпечний, бо один розірваний вузол здатен стати катастрофою.
Суперечність у тому, що ліки приходять надто пізно, щоб повернути світ до стану перед магією. Магія вже вбудована в інститути, тіла, родоводи й ландшафти. Крисолюди та гобліни стали сталими народами. Нежить набула повторюваних форм. Вампіри з'являються як молода раса хижаків Пам'яті, а аристократичні лінії починають перетинатися з нічними кланами. Щоб знищити всі наслідки магії, довелося б стерти значну частину суспільства, яке Корона обіцяє захищати.
Тому Білі Королі політично відтворюють стару спокусу Машини Розділення: зупинити небезпечну зміну, зафіксувати світ у передбачуваному стані, придушити Волю, здатну порушити візерунок. Їхня держава цінує дисципліну, антиритуальні інститути й право визначати, які форми становлення допустимі. Вона не тотожна давній Машині, але рима навмисна. Порядок найбезпечніший, коли ніхто не може обрати небезпечну альтернативу.
Гілдглейд виживає всередині цієї суперечності. Його знать зникає в Золотому договорі й стає Розділеними; фактична влада переходить Таємній Раді; місто живе за ілюзією та забуттям. У Білих Королів є мова й інструменти, щоб назвати це єрессю, але вони уникають прямого нападу на Вузол. Найконсервативніший режим людського світу залишає найнеможливіше місто напіввизнаним, бо торкнутися рани може бути гірше, ніж терпіти її.
