Люди
Люди — небезпечна новизна Ауреліона: смертні істоти, через яких Час стає особистим, вибір — по-справжньому зворотним, а реалізований акт Волі здатний залишити після себе залишок, названий Душею.
Свобода входить у світ
Люди з’являються після краху старих рішень, коли світ уже знає, до чого призводять досконала Гармонія й досконала Структура. Джерело описує їх як фрагменти діонісійської множинності й, що важливіше, як перший народ, не зв’язаний єдиною програмою. Ельф міг удосконалювати мережу, яку був створений ткати; гном — машину, яку був створений будувати. Людина здатна кинути завдання, продати інструмент, порушити клятву, вигадати іншу або відмовитися від угоди цілком. Тому людська історія — історія, яку рахують. Їхній Час не лише повторюється в ритуалі чи зберігається механізмом: він проходить крізь Тіло, залишає незворотні сліди й створює минуле, яке неможливо ідеально відновити.
Цей рух дає людській версії Великого Циклу незвичну повноту. Час проходить через Тіло й стає Пам’яттю. Пам’ять здатна породити Функцію, але Функція не обов’язково успадкована чи нав’язана — її можна обрати. Коли вибір справді здійснено, а не лише уявлено, джерело називає здатність, що виникла, Волею. Душа — залишок реалізованої Волі, та частина існування, яку Машина Розділення не вміє безпосередньо виготовити, полагодити або врівноважити. Людство особливе не тому, що сильніше чи старше за всіх, а тому, що здатне внести відмінність, якій давня машина не знає ціни.
Та сама здатність лежить в основі людської катастрофи. Людська магія тяжіє до договору, бо договір формалізує можливість обирати й платити. Людські суспільства стають культурами полювання, торгівлі, боргу, клятви та винаходу. Жадібність — не зовнішня отрута, накладена на свободу, а один із її законних результатів. Істота, здатна сказати «ні», здатна свідомо сказати «так» жахливій угоді. Золота Кров, Золотий Порядок, вампіризм і угоди Гілдглейда перетворюють свободу на системи. Джерело підкреслює іронію: народ, здатний породити Душу, водночас здатний обрати умови її знищення.
Тому людські претензії на нормальність підозрілі навіть усередині канону. Офіційні хроніки називають нелюдські народи помилками й викривленими гілками, але суперечка про Волю Помилок запитує, чи не є люди лише пізньою аварією, що прийшла після провалу ельфів і гномів. Люди, можливо, єдині здатні надійно завершувати Цикл, але завершеність не дорівнює моральній перевазі. Їхній справжній привілей — незавершеність. Вони все ще можуть стати тим, чого світ не бачив, — або повторити кожен старий провал з ефективністю свідомого вибору.
