Кощей
Кощей пам’ятається не як запозичений казковий безсмертний, а як некропольна сила Велміра: історико-легендарний правитель, що підняв мертвих паладинів із курганів і виявив, що його армія не здатна забрати рідну землю із собою.
Царство, прив’язане до могил
Кощей посідає незвичайне місце в джерелі: записів про нього мало, але вони узгоджуються. Його названо серед наддержавних сил Ауреліона, однак уточнюється, що це історична постать, яку хроніки пам’ятають як правителя некрополів. Ваги цьому титулу надає Темний Ліс — заражений західний регіон, де діють некроманти, Кощей і мертві паладини, а чисельність мертвого війська оцінюється приблизно в пів мільйона. Найважливіше обмеження територіальне. Армія сильна там, де сама земля підтримує магію смерті, й починає руйнуватися в міру віддалення.
Один історичний запис показує механізм наочно. Кощей підняв із курганів армію лицарів, але чим далі мертві паладини відходили від північних пагорбів, тим швидше розсипалися на прах. Це відрізняє його владу від звичайного завоювання. Живий король захоплює землю, рухаючи армію назовні. Влада Кощея ніби вміє переносити територію разом із військом лише недосконало. Могила, ґрунт, поховальна Пам’ять і некромантичний якір важать не менше за наказ. Тому його володіння — не стільки держава з кордонами, скільки поле, у якому мертвим досі дозволено виконувати Функцію.
Це пояснює його близькість до Бнеїзму й кістяних традицій, не роблячи їх тотожними. Культ Кісток навчає, що сила зберігається в останках предків; Темний Ліс перетворює це положення на військову географію. Мертвий лицар може зберігати роль, присягу й насильство довго після смерті, але лише доки достатньо Пам’яті й Функції прив’язано до якоря. Кощей важливий як людська спроба побудувати політичний порядок із такої стійкості: не воскресити, а адмініструвати те, що відмовляється завершитися.
Джерело не дає Кощею канонічної філактерії, дитинства, вигляду, точної дати народження або повної доктрини безсмертя. Також неясно, чи діє він особисто в сьогоденні, чи «Кощей» перетворився на ім’я некропольної системи, що пережила засновника. Ці порожнечі мають залишатися в Легендах, а не заповнюватися звичним фольклором з інших світів. Достовірного й без того досить: в історії Велміра якийсь правитель навчився перетворювати поховання на армію — і виявив, що мертві пам’ятають, де їм місце.
