Орочі степи
На захід від Велміра під Червоним Вітром тягнуться випалена трава й чорні кургани війни. Орочі та гоблінські орди повертаються з цих степів циклами набігів, честі, жадібності й наказу, що чується в самій погоді.
Де війна замінює Час
Західні степи передусім описуються відсутністю: тіні, сталих кордонів і трави, не торкнутої вогнем. Там, де мали б бути поля, рухається попіл, а чорні кургани Зеленої Війни позначають місця, яких земля не пробачила. Під час тієї війни орків і гоблінів витіснили з долин Велміра за болота, але вигнання не завершило конфлікт — воно змінило його ритм. Набіги повертаються разом із Червоним Вітром настільки регулярно, що в Гілдглейді існують сезонні обряди на дні, коли степ «починає рухатися».
У степовій культурі Червоний Вітер — не просто погода. Це ідол війни, вогню й здобичі, чиє дихання шамани розуміють як наказ. Орочі жерці війни чують у ньому обов’язок; гоблінські техномагістри перекладають той самий «наказ» у пристрої, піротехніку й зручні механізми. Спільний культ не стирає відмінностей народів. Світова біблія формулює контраст майже жорстоко: орки — тіла, чиє особисте Час замінено сурогатним ритмом ядра, війни й повторення; у гоблінів Час продовжує плинути, але Тіло, Пам’ять і вибір, викривлені Золотим Прокляттям, звужені до негайної вигоди. Один надто жорстко пам’ятає честь, інший надто швидко рахує.
Саме ця невідповідність дозволяє степам загрожувати королівствам, не стаючи королівством. Орки й гобліни разом небезпечні — груба сила й інженерія, обов’язок і апетит, — але ті самі несумісні Функції заважають довгій централізації. Джерело прямо зауважує: якби одне знамено справді об’єднало їх, спільна орда могла б розтоптати королівство. Велмір частково виживає тому, що орк надто впертий, а гоблін надто хитрий, щоб довго приймати одного господаря. Хург Громогласний, верховний шаман Червоного Вітру, впливовий саме тому, що його слово сприймають як голос степу, а не тому, що він сидить на загальному троні.
Для людей на схід від кордону Червоний Вітер став громадянською тривогою. На перехрестях запалюють жаровні, щоб вогонь «говорив із вітром швидше за чутку», а бідні родини вішають на двері випалену траву в надії, що сини підуть воїнами, а не полоненими. Тому степ існує всередині Гілдглейда навіть тоді, коли не видно жодного нападника. Це географія, вимірювана очікуванням.
