Народи Ауреліона
Ауреліон класифікує народи не передусім за вухами, шкірою чи походженням. Він запитує, що Час робить із Тілом, яка Пам’ять зберігається, чи здатна Функція стати вибором і чи залишається Душа, коли решта формули дає збій.
Таксономія зламаних циклів
«Заборонений етнографічний компендіум» дає найкращий принцип читання народів Ауреліона: кожен із них насамперед є коментарем до устрою буття, а вже потім біологічною категорією. Ельфи, гноми й люди описуються як розділи світового аргументу; звіролюди, орки, вампіри й пізніші народи — як примітки на полях, викривлення та перехідні форми. Тому класифікація починається з Великого Циклу — Часу, Тіла, Пам’яті, Функції, Волі та можливого залишку, названого Душею, — і запитує, які ланки присутні, замінені, роздроблені або неможливі.
«Живий» означає більше, ніж тепле тіло. Особистий Час має пройти крізь Тіло й залишити зміну. Люди — найповніший випадок: Час стає Пам’яттю, Функцію можна обрати, а не лише виконувати, а реалізована вільна Воля здатна породити Душу. Інші живі народи завершують цей ланцюг неповністю. Ящери повторюють ритуальний Час майже без справжньої альтернативи. Кротолюди звужують Пам’ять і вибір до місця. У звіролюдів тілесна й культурна Функції розділені. Гобліни зберігають поточний Час, але Золоте викривлення дробить Пам’ять і стискає вибір до короткострокової вигоди. Мікозиди живуть, ростуть і пам’ятають колективно, а не індивідуально.
«Нежить» — інший тип збою. Тіло може продовжувати існувати, але Час замінено чимось іншим: ядром, ритуалом, чужою Пам’яттю, філактерією або золотим механізмом. Орки повторюють війну й машинну інерцію замість звичайного особистого Часу. Вампіри відмовляються від власного Часу й підтримують себе Часом та Пам’яттю інших. Звичайні мерці — тіла, оживлені залишковою Функцією; лічі зберігають Пам’ять і призначену собі Функцію ціною життя. Крисолюди займають навмисно незручну межу схеми: їхній Час ще рухається, але Золоте викривлення форматує Пам’ять і Волю під виживання зграї.
Напівживі, мертві раси й трансцендентні сутності роблять таксономію ще менш схожою на бестіарій. Феї існують у договірному Часі; сирени — резонанс із нестабільним утіленням; штормові люди частково прив’язані до середовища; давні ельфійські духи — Пам’ять місця без звичайного носія. Ельфів і гномів називають мертвими расами не тому, що ландшафт заповнений їхніми трупами, а тому, що їхні цивілізаційні цикли завершилися розчиненням або фіксацією. Елементалі, демони, Вартові Грані та Володарі ламають одразу кілька ланок настільки сильно, що слово «раса» стає неточним. Мета індексу — не вирішити, хто гідний особистості, а показати, чому це питання політично вибухонебезпечне у світі, де Душа не гарантована й погано вимірюється.
