Тролі
Тролі — Бунт Природи, що став довговічним тілом: величезні грибокам’яні істоти, які поїдають сам світ, майже позбавлені індивідуальної Пам’яті й чують божественну присутність у землі під ногами.
Коли голод стає природою
Тролі — одне з найвиразніших нагадувань Ауреліона про те, що Бунт Природи був не одноразовою катастрофою, а способом, яким неконтрольоване життя продовжило породжувати нові форми після падіння старого ельфійського порядку. Огляд походжень описує їх як грибних велетнів, що пожирають і камінь, і плоть, — залишки тієї самої природи, яка вийшла з-під контролю й лишила шепітливі дерева, гриби, що реагують на голоси, та інші екологічні аномалії. Таблиця Циклу називає їх живими мутантами й надає Тілу надзвичайної ваги: Час усе ще йде, але Пам’ять фактично відсутня, Функція зберігається, а Воля не складається в стійку особисту здатність.
Тому тіло для троля — не просто те, чим він володіє. Воно майже вичерпує сам аргумент його існування. Камінь може бути їжею; плоть може бути їжею; грибний сік циркулює в тому самому організмі, що кусає скелю, наче хліб. Людські спостерігачі називають це тупістю, бо троль не зберігає людської автобіографії й довгого плану. Але філософська суперечка про Волю Помилок навмисно ускладнює таке судження. Там тролів названо напівживими й напіворганічними, а питання поставлено інакше: чи не може інстинкт, настільки глибокий, що перетворює їжу на відносини зі світом, бути іншою формою тяглості, а не повною відсутністю внутрішнього життя?
Їхня релігійна культура робить питання ще складнішим. Атлас віри називає Кам’яний Голос — гул землі — тролячим божеством або священною присутністю. Старійшини здійснюють обряди обвалу; серед ритуальних ефектів описано регенерацію, кам’яну шкіру й локальні зсуви ґрунту. У війні це перетворює тролів на живу артилерію. Військовий огляд оцінює їхню чисельність як невелику порівняно з людськими державами, але окремого бійця вважає колосальною силою. Це не армія, в якій випадково є облогові знаряддя. Це тіла, чий звичайний спосіб існування вже близький до облогової техніки.
Історія запам’ятала ту саму рису на рівні міської вулиці. Під час Кам’яного Літа тролі спустилися з гір і гризли бруківку Гілдглейда, доки містяни не прогнали їх димом і сіллю. Комічною ця історія здається лише здалеку. Стіна, дорога чи фортеця передбачають, що камінь належить архітектурі. Троль бачить в архітектурі запасену їжу. У цьому перевороті й полягає справжній жах: цивілізація вважає рельєф основою для будівництва; троль здатен включити сам рельєф у свій обмін речовин.
