Вампіри
Вампіри перемагають смерть, відмовляючись від власного Часу. Вони зберігають тіло вкраденою Пам’яттю й будують культуру, де дзеркала стають архівами, а чуже минуле — їжею, зброєю та спадком.
Життя, взяте в інших
Вампірів Ауреліона визначає не пиття крові у звичному сенсі. Їхній вирішальний вчинок — ритуальна заміна особистого Часу. Людське життя зазвичай рухається вперед крізь тіло, лишає Пам’ять, допускає вибір і може завершитися народженням Душі. Вампір перериває цей хід. Тіло лишається, але власний Час більше не виконує роботу життя. Тяглість підтримується за рахунок інших — передусім їхньої Пам’яті, досвіду й часової субстанції, яку несе спогад. Ззовні результат схожий на безсмертя, але Кодекс відносить його до нежиті саме тому, що видиму тяглість куплено заміною того, що мало бути особистим.
Тому вампірська культура не просто хижацька — вона архівна. Замки наповнені дзеркалами, які зберігають передусім не відображення, а вкрадені спогади. Звід вірувань іде ще далі й називає саму Пам’ять їхнім богом. Кланові капітули організовують Архіви Дзеркал, де накопичений досвід зберігається як сила. На війні ця сила не обов’язково виглядає як вогняна куля чи піднятий труп. Вампір здатен викрасти досвід, послабити Волю вождя, нав’язати безіменні клятви й позбавити армію командування, не перемігши її у відкритому бою. Жах вампіра тому не лише в тому, що можна померти, а й у тому, що можна продовжити ходити після того, як забрали ту частину тебе, яка знала, чому життя мало значення.
Не менш важливий зв’язок з аристократією. Джерело називає вампірів молодим народом епохи Білих Королів, однак одна з пам’ятних подій Велміру — Криваве Весілля — розповідає про герцога, який обрав вічний шлюб через перетворення на вампіра. Після цього багато домів Білих Королів вважаються пов’язаними з нічними кланами. Вампіризм стає таємною спокусою еліти: ті самі вельможі, які публічно захищають родовід і пам’ять предків, можуть зберігати їх через буквальне викрадення пам’яті. Ніч Чорних Дзеркал посилює цей зв’язок: дзеркала по всьому Велміру тріснули, а деякі родини після цього, за переказами, лишилися без відображень і без пам’яті про предків.
Власні філософські тексти Ауреліона не дозволяють класифікації лишитися зручною. Формальна таблиця Великого Циклу стверджує, що вампірська Воля ілюзорна, а Душа втрачена, коли істота відмовилася від особистого Часу. Але пізня суперечка про «народи-помилки» питає, чи не є вибір того, чиї спогади поглинути, різновидом вибору як такого. Це не скасовує онтологію, але оголює моральну проблему: якщо істота здатна обирати, плести інтриги, любити клан і століттями відбирати спогади, в який момент людська мова перестає описувати зламаний механізм і починає описувати особистість, яку їй незручно визнати?
