Велмір
За законом Велмір — провінція, а насправді — прикордонна екосистема. Біла Корона заявляє на нього права, місцеві володарі імпровізують усередині цих прав, а Гілдглейд на північній околиці виріс у щось, що дедалі важче називати володінням.
Провінція за межами Корони
Велмір — політична географія, що безпосередньо оточує Гілдглейд, але не є єдиним північним королівством. Формально він належить Королівству Білих Королів і керується королівським намісником; на практиці відстань дозволяє губернаторові правити майже монархічно, тоді як Інквізиція Білого Попелу зберігає право втручатися поверх звичайної цивільної влади. Провінція сплачує данину й визнає мову васалітету, але її відносини з Альбенхеймом більше схожі на відносини з небезпечним сусідом, ніж на підпорядкування звичайного адміністративного округу.
Географія пояснює, чому централізація лишається складною. На півночі лежать замерзлі рештки ельфійського світу та Льодовий Архіпелаг. Південний шлях несе хліб, закон і каральні армії, які прийдуть, якщо єресь Гілдглейда стане незаперечною. Захід відкривається до випалених степів, набігів орків і гоблінів та Червоного Вітру. Схід стискається Кинджальними Горами й Давньою Хащею, де каравани, старі вівтарі та викривлені ліси роблять будь-який рух дорогим. Тому кожен напрям водночас є військовим і культурним тиском.
Гілдглейд починався як експедиція на самому північному краю провінції, а не як запланована столиця. Виявлення пошкодженого Вузла Розділення змінило ці відносини. Прикордонний форпост перетворився на місто, чиї Золотий Порядок, полювання на чудовиськ і таємна торгівля створювали ресурси та загрози поза звичайним провінційним контролем. Пізніше старі північні квартали поглинув пробуджений ліс, і заселене місто змістилося до південного узбережжя та гавані. Велмір усе ще може історично вважати місто своїм, дедалі менше визначаючи, чим це місто стало.
Це робить Велмір стратегічно пружним та інституційно слабким. Змішані місцеві традиції, приватні володарі, найманці, портова економіка й розсіяна магія дозволяють швидко пристосовуватися, але провінції бракує єдиної доктрини для тривалої війни з великою державою. Губернатор балансує між вірністю і незалежністю, Інквізиція чекає приводу втрутитися, а Рада Гілдглейда користується проміжком між ними. Велмір виживає, не дозволяючи жодній владі стати єдиною.
